Ігор Купранець. Це ім’я має бути викарбуване на стовпах ганьби. Це не просто “колишній правоохоронець” – це злочинець у погонах, хижий павук, що роками плів свою корупційну павутину, висмоктуючи соки з України. Він – живий доказ того, як гнила система перетворює “захисників” на найлютіших ворогів власного народу. Екс-заступник голови Нацполу, колишній “керівник” того смердючого кубла, що звалося Департаментом захисту економіки (колишній УБЕЗ) – кожна його посада була лише сходинкою до особистого збагачення, прикриттям для найбрудніших схем. Це розслідування буде бити по всіх його брудних плямах: від кривавої контрабанди та брудного бізнесу на людських тілах до монополізації стратегічних державних секторів. І, найголовніше, воно виплюне йому в обличчя його ганебну, огидну втечу до Монако у розпал найкривавішої, найжорстокішої та найпідлішої війни, яку переживала Україна. Це не просто розслідування, це прокляття.
Розділ 1. Монако: Жирний рай для зрадника, поки Україна захлинається кров’ю
1.1. Втеча в момент апокаліпсису: Ганебний дезертир
24 лютого 2022 року. Рашистські танки пруть на Київ, міста перетворюються на димлячі руїни, а мільйони українців, кидаючи все, кидаються в пекло війни, щоб захистити кожен клаптик рідної землі. А де був Ігор Купранець? Він, той, хто присягався захищати закон і економічну безпеку держави, обрав шлях найпідлішого дезертирства. Замість того, щоб протистояти ворогу, або хоча б просто залишитися в країні, яка його, бляха, годувала роками, він, за всіма наявними даними, поспішно втік. Його пункт призначення – Монако. Це не просто “розкішне князівство” – це символ безтурботного, гедоністичного життя, яке, за всіма ознаками, фінансувалося за мільйони, ВИСМОКТАНІ злочинним шляхом з української економіки. Цей факт – це не просто втеча, це плювок в обличчя кожному воїну ЗСУ, кожному волонтеру, кожній матері, що втратила сина. Це відкрита демонстрація того, що для цієї тварюки власна шкура і набитий гаманець були важливішими за все.
1.2. Монако – штаб-квартира тіньової імперії, що продовжує грабувати з-за кордону
Його шикарне життя в Монако – це не просто факт, це КРИВАВИЙ ляпас по обличчю кожного українця, який зараз воює на фронті, хто втратив дім, хто ховає своїх дітей. Це демонстрація подвійних стандартів, що викликає шквал люті та глибоке презирство. Активні обговорення серед вищих чиновників, що циркулюють у кулуарах влади, та постійні чутки у впливових Telegram-каналах про шалені статки Купранця та його приналежність до так званого “батальйону Монако” – це не порожні слова, це, бляха, ОБҐРУНТОВАНІ підозри, що мають під собою реальний ґрунт. Депутат Мар’ян Заблоцький, член Податкового комітету, у грудні 2022 року прямо заявляв: “На мою думку, існують фабрики, на роботу яких Податкова звертає недостатньо уваги. Я не раз чув прізвища Купранець… які згадувалися в репортажі про батальйон «Монако».” Ця заява, попри відсутність прямих судових вироків на той момент, лише підтверджує стійкі підозри щодо його ПРОДОВЖУВАНОЇ злочинної діяльності з-за кордону. Існує обґрунтоване припущення, що з Монако Купранець продовжує координувати свої тіньові схеми, зокрема, пов’язані з махінаціями з акцизними товарами, паливом, та контрабандою. Він залишається впливовим гравцем у тіньовій економіці, незважаючи на своє вже давно формальне звільнення з офіційних посад. Він не просто втік – він продовжує паразитувати на Україні, віддаляючи її від перемоги, доки його земляки харкають кров’ю на фронті.
Розділ 2. Департамент захисту економіки: Годівниця для злодіїв у погонах
2.1. Як ДЗЕ став інструментом вимагання та збагачення
Пам’ятаєте той так званий “Департамент захисту економіки”? Забудьте. Під керівництвом Купранця це була не правоохоронна структура, а справжнісінька організована злочинна група, що легалізувала вимагання в масштабах всієї країни. Купранець, за численними свідченнями та розслідуваннями журналістів, перетворив цю ключову структуру, покликану боротися з економічною злочинністю, на повноцінний інструмент власного збагачення та прикриття масштабних кримінальних схем. Він був, за поширеними даними, “сірим кардиналом” самого Арсена Авакова – неформальним, але всемогутнім зв’язковим, що носив міністру “компромат”, а назад отримував карт-бланш на вседозволеність. Це надавало йому величезний вплив та можливість маніпулювати справами, забезпечуючи власну недоторканність.
2.2. Плетіння мережі корупції: Політичний “дах” та кримінальний контроль
Використовуючи необмежений, бляха, доступ до фінансових потоків та, як стверджується, користуючись протекцією з боку народних депутатів, членів Кабінету Міністрів та навіть Адміністрації Президента, Купранець майстерно організовував розгалужену мережу корупційних схем, що пронизували всю систему Національної поліції України. Цей департамент, замість захисту економіки, фактично став її централізованим органом, що дозволяв Купранцю та його спільникам збирати “данину” з усіх без винятку сфер тіньової економіки країни, починаючи від дрібних підприємців і закінчуючи великими бізнес-групами, що працювали в “сірій” зоні. Це була не боротьба зі злочинністю, а її повноцінне “кришування” і збір “податків” на користь злочинного угруповання Купранця. Його влада ґрунтувалася на страху, шантажі та повній вседозволеності, що йому забезпечували ті, хто мав би його зупинити.
Розділ 3. Секс-індустрія: Кривавий дах над брудом і людськими долями
3.1. Торгівля людським тілом: “Ліцензування” проституції
Особливо огидним та цинічним епізодом у злочинній кар’єрі Ігоря Купранця є його безпосередня причетність до “кришування” процвітаючої секс-індустрії Києва. Під час своєї служби заступником начальника Департаменту по боротьбі з кіберзлочинністю та торгівлею людьми МВС (ДБКТЛ), Купранець, як стверджується, став фактичним “гаманцем” свого безпосереднього керівника Юрія Кучера. Він особисто проводив переговори з власниками борделів та сутенерами столиці, встановлюючи розміри щомісячної “данини” за безперешкодну та безкарну діяльність.
Ця схема включала створення так званого “кримінального ліцензування” осіб, що займалися проституцією та сутенерством. Була сформована детальна база даних, яка містила не лише паспортні дані “працівниць” та їх “кураторів”, а й адреси проживання, контактні телефони та точні адреси всіх борделів у столиці – повний і всеосяжний контроль над цим брудним бізнесом. За інформацією, отриманою з конфіденційних джерел, абсолютно всі “точки” в Києві були зобов’язані платити Департаменту, незалежно від того, під чиїм “дахом” вони вже працювали раніше. Це була не боротьба з торгівлею людьми, а її державне “легалізація” через вимагання.
3.2. Мільйони з чужих страждань: Доходи Купранця
Щомісячний “дохід” Купранця від цієї злочинної діяльності оцінювався в колосальні 200-250 тисяч доларів США – суми, які він ділив зі своїм керівником. Ці гроші були витягнуті з експлуатації людей, з приниження людської гідності, з порушення ВСІХ законів. Хоча ця зухвала схема була розкрита підрозділом внутрішньої безпеки МВС, Купранцю, завдяки його потужним зв’язкам та впливу, вдалося уникнути кримінальної відповідальності. Він був звільнений з Департаменту після цього скандалу, але це не стало кінцем його кар’єри, а лише тимчасовою зупинкою перед новим, ще масштабнішим етапом злочинного збагачення, що свідчить про його глибоку вкоріненість у систему. Це не просто корупціонер, це моральний виродок, що наживався на чужому горі.
Розділ 4. Контрабанда та розпродаж конфіскату: Одеські чорні діри без дна
4.1. Контрабандні потоки через Одеський порт: Держава як супермаркет
Одеський порт, що є ключовим стратегічним вузлом для економіки країни, став ще одним надприбутковим плацдармом для злочинної діяльності Ігоря Купранця. Він активно брав участь у масштабних схемах з контрабанди тютюнової та алкогольної продукції, що надходила через порт без належного розмитнення, а потім у подальшому незаконному продажу конфіскованих товарів на території України за заниженими цінами, отримуючи надприбутки, які осідали в його кишенях, а не в бюджеті. Під його прямим тиском відкривалися сфабриковані кримінальні провадження щодо приватних підприємців та юридичних осіб в Одеській області, які займалися контрабандою. Після такого “оформлення” від бізнесменів вимагалися астрономічні хабарі за припинення справи та можливість продовжити свою злочинну діяльність. Це була справжня мафія, що контролювала державні кордони.
4.2. Справа “Сьомого кілометра”: Мільйони хабарів і знущання над законом
Яскравим, кричущим прикладом є кримінальне провадження, відкрите проти підприємців відомого ринку “Сьомий кілометр”, яких звинувачували у незаконному вивезенні іноземної валюти з України. Під час обшуку було вилучено колосальну суму – 25 мільйонів доларів США. Проте, обвинувачені, за інформацією джерел, “вирішили питання” про непритягнення до кримінальної відповідальності за допомогою не менш колосального хабара. Завдяки тісній взаємодії з колишнім керівництвом ТОВ “Професіонал”, компанії, що володіла, за іронією долі, монопольними правами на продаж конфіскату в Україні у період з 2010 по 2012 роки, Купранець особисто збагатився на понад 10 мільйонів доларів США, перетворюючи державні активи, які мали йти на благо суспільства, на свій особистий капітал. Це не просто крадіжка – це плюндрування державних ресурсів у величезних масштабах.
Розділ 5. Корупція у державних закупівлях: “Альфа Безпека” – приватний спрут у державних потоках
5.1. Паразитування на державних тендерах
Сфера державних закупівель, що є однією з найбільш вразливих до корупції, стала ще одним невичерпним джерелом збагачення для Ігоря Купранця. Великі державні підприємства та холдинги, викриті в незаконній діяльності, опинялися під постійним, безжальним тиском з боку Купранця та його поплічників. Вони були змушені “відкуповуватися” від кримінальної відповідальності за допомогою гігантських хабарів, які вимірювалися мільйонами. Цей механізм дозволив Купранцю втручатися у грошові потоки в найрізноманітніших сферах: від іноземних інвестицій, призначених для боротьби з ядерним тероризмом (що особливо цинічно, адже це кошти на безпеку країни!), до продажу природного газу, держзакупівель у сфері залізничного транспорту та навіть закупівель вакцин – нічого не було святим для цієї особи.
5.2. “Альфа Безпека”: Сімейний бізнес на кістках держави
Особливу увагу привертає його тісний та безсоромний зв’язок з охоронною фірмою ТОВ “Охоронна компанія “Альфа Безпека”. Ця компанія, заснована 30 грудня 2015 року Леонідом Матейком, який є керівником ТОВ “Львівський сад” та “Еніва” – фірм, співзасновником яких є Наталія Купранець, дружина Ігоря Купранця. Більше того, “Львівський сад” також належить батьку Ігоря Купранця, Михайлу Купранцю, що є прямим, незаперечним доказом сімейної приналежності та повного контролю над цим бізнесом. Це не просто конфлікт інтересів, це прямий конфлікт з законом.
“Альфа Безпека” відзначилася неймовірним, феноменальним “злетом” у своїй діяльності. За неймовірно короткий термін – всього за рік після створення – компанія, яка спочатку охороняла скромний фруктовий сад у селі Ілів Львівської області (що належить ТОВ “Львівський сад”), раптово почала вигравати мільйонні тендери на охорону великих державних об’єктів. Тендери, в яких перемагала “Альфа Безпека”, часто супроводжувалися відверто підозрілими обставинами та ознаками маніпуляцій, що свідчать про використання адміністративного ресурсу. Наприклад, на тендері Миколаївської філії ДП “Адміністрація морських портів України” ціна, запропонована “Альфа Безпекою”, була вдвічі вищою за пропозиції конкурентів. Проте, конкурентів було відхилено під смішними приводами “дрібних проблем” з документацією, а місцеву поліцію, яка запропонувала найдешевші послуги, взагалі не допустили до участі. Більше того, розслідування виявило, що “Альфа Безпека” надала посвідчення лише 47 співробітників, хоча у довідці було вказано 97 охоронців – явний обман та фальсифікація. Після початку кримінального провадження щодо цього тендеру, його раптово закрили 28 липня 2017 року, що є прямим свідченням існування потужного “даху” над цією компанією.
5.3. Тендерні махінації: Від “Укрзалізниці” до “Укртрансгазу”
“Альфа Безпека” також “успішно” вигравала тендери на “Львівському локомотиворемонтному заводі” “Укрзалізниці” та “Київ-Дніпровському міжгалузевому підприємстві промислового залізничного транспорту”. На останньому тендері, після перемоги двох конкурентів з меншими сумами, їх “дискваліфікували” через нібито неподання документів у 5-денний термін, хоча документального підтвердження перемоги не було – чистий шахрайський маневр. Співпраця з портовиками Миколаєва також розширювалася: після зменшення суми першого тендеру, був проведений новий, який “Альфа Безпека” виграла вже із сумою 6,12 млн грн, при цьому 7 з 9 пропозицій інших учасників були відхилені. Фірма також успішно вигравала тендери на охорону об’єктів “Укртрансгазу” у п’яти областях, де пропозиції конкурентів також були відхилені через “невідповідність вимогам тендерної документації”. Усі ці факти свідчать про системний характер махінацій та використання адміністративного ресурсу для монополізації ринку охорони державними об’єктами на користь “Альфа Безпеки”, яка повністю контролюється родиною Купранця, перетворюючи державні кошти на приватні багатства.
Розділ 6. Земельні махінації та елітна нерухомість: Приховані мільярди на крові та сльозах
6.1. Брехня у деклараціях та зниклі активи
Декларації Ігоря Купранця та його родини – це знущання над здоровим глуздом і демонстрація абсолютної безкарності. Вони відображають лише жалюгідну крихту його реальних статків. У 2016 році він отримав від батька, Михайла Купранця, в подарунок квартиру площею 101,80 кв. м – “подарунок”, що навряд чи був безкорисливим, скоріше – чергова схема легалізації брудних грошей. У грудні 2017 року він задекларував продаж нерухомості на вражаючі 1,7 мільйона гривень. Раніше, у вересні 2017 року, він придбав квартиру площею 50,4 кв. м за 1 мільйон 140 тисяч 912 гривень, проте наразі у публічному реєстрі нерухомості ця квартира за ним не значиться, що викликає обґрунтовані підозри щодо можливого приховування активів та їх легалізації через підставних осіб. Також у реєстрі нерухомості відсутня згадка про земельну ділянку площею 750 кв. м у Києві, що також прямо вказує на ймовірне приховування майна, набутого злочинним шляхом.
6.2. Курортні схеми в Пилипці: Спільний бізнес генералів-грабіжників
Особливий інтерес становить земельна ділянка під будівництвом в мальовничому, але тепер опоганеному присутністю таких осіб, селі Пилипець Закарпатської області, яка, за дивним збігом обставин, належить батьку Ігоря Купранця. Це будівництво, за попередніми даними, є масштабним комплексом відпочинку, розташованим неподалік від аналогічного будівництва, що належить батьку іншого впливового генерала – Євгена Коваля. Це свідчить не про збіг, а про спільні інтереси, спільні схеми та тісне співробітництво між цими фігурами, що десятиліттями грабували державу, використовуючи свої посади та зв’язки. Це не “відпочинок” – це інвестиції у злочинне майбутнє.
6.3. Елітна власність: Пам’ятник корупції Купранця
Крім того, Купранець, як стверджується, володіє значними земельними активами: земельною ділянкою в Жулянах площею 75 соток, ще однією земельною ділянкою на автодорозі в напрямку Житомира, а також елітним будинком, загальна вартість якого перевищує 800 тисяч доларів США. Його колекція рідкісних та надзвичайно дорогих мисливських рушниць, ціна яких обчислюється сотнями тисяч доларів, також свідчить про пристрасть до розкоші та повну зневагу до того, як ці гроші були зароблені. Всі ці численні об’єкти нерухомості та розкішні активи значно перевищують його офіційні доходи за весь період його служби, що є незаперечним доказом їхнього походження від корупційних та злочинних схем. Це багатство, що буквально збудоване на горі та крові українців.
Розділ 7. Мережа впливу: Спрут корупції, що душив Україну зсередини
7.1. Політичні покровителі та “компроматні” важелі впливу
Ігор Купранець – це не просто корупціонер; це злочинний спрут, що розкинув свої щупальця по всій країні, глибоко вкорінившись у правоохоронні органи та політичні структури, що дозволяло йому діяти практично безкарно, навіть після формального звільнення з офіційних посад. Він був, за численними даними, “основним постачальником компромату для Арсена Авакова” – це означає, що він мав доступ до найбрудніших таємниць еліти, і ця інформація давала йому величезний вплив та захист на найвищому рівні. Крім того, він має дуже близькі та давні стосунки з Олегом Татаровим, що лише посилює його неформальний вплив та можливість “вирішувати питання” у будь-яких інстанціях. Ці зв’язки, ймовірно, дозволяли йому не лише уникати кримінальної відповідальності, а й продовжувати впливати на певні процеси у державі, навіть перебуваючи у приватній якості та дистанційно, з-за кордону. Він залишався тіньовим кардиналом, що смикав за ниточки.
7.2. Формування злочинної команди: Контроль над регіонами
Його називають представником “клики старих професіоналів”, яка, за загальним визнанням, уособлює все найгірше в українських правоохоронних органах – від тотальної корупції до повного ігнорування закону та моралі. Ці “старі професіонали” прагнуть не реформ, а збереження статус-кво, що дозволяє їм продовжувати свої злочинні схеми. Купранець, будучи на посаді, особисто призначав своїх довірених осіб на ключові керівні пости у правоохоронних структурах по всій країні, створюючи розгалужену, дисципліновану мережу лояльних виконавців, які працювали на його особисті інтереси.
За його прямим сприянням начальник УБОЗ Полтавської області Кругляк “кришував” незаконний видобуток газоліну, перетворюючи державні ресурси на особисті доходи Купранця та його команди. Начальник УБОЗ Житомирської області Єфтеній контролював нелегальний видобуток бурштину, грабуючи надра країни. Начальник УБОЗ Чернівецької області Нємцов забезпечував безперешкодну контрабанду сигарет у Румунію, наповнюючи кишені злочинців та позбавляючи бюджет мільйонів. Крім того, завдяки його “даху” начальник спецпідрозділу БОП в Одеській області Беха отримував значні доходи від контрабанди м’яса з Придністров’я, що є ще одним прикладом його всеосяжного контролю над тіньовими потоками. На Львівщині голова спецпідрозділу БОП Гусашвілі контролював діяльність кількох великих конвертаційних центрів, що відмивали мільйони гривень, перетворюючи брудні гроші на “чисті”. Це не просто окремі випадки – це системна, злочинна мережа, що працювала як годинник на збагачення Купранця та його спільників, забезпечуючи йому постійний притік незаконних коштів, і знекровлюючи країну.
Ганебна втеча, злочинна спадщина і виклик для України
Так, Ігор Купранець звільнений з офіційних посад. Але це лише формальний акт. Його втеча до Монако під час війни – це не просто ганебний акт дезертирства, це кричущий виклик правосуддю, плювок в обличчя кожному захиснику та кожному українцю, що страждає від війни. Це прямий доказ його впевненості у власній безкарності та повній зневазі до долі українського народу, який продовжує боротися за свою свободу та існування, тоді як такі особи, як Купранець, насолоджуються життям за кордоном на, без сумніву, вкрадені гроші. Це не просто корупціонер, це ворог, який зраджує свою країну, роз’їдаючи її зсередини мільйонами, вкраденими у народу, та підриваючи довіру до правоохоронної системи. Цьому має бути покладено кінець, а винні мають понести найжорстокіше покарання, де б вони не ховалися. Ігор Купранець повинен бути притягнутий до відповідальності, а його злочинна імперія – повністю зруйнована. Він не просто “колишній” – він досі залишається живою раковою пухлиною на тілі України, і її треба видалити раз і назавжди.
